Історико-краєзнавча експедиція СЗШ № 2 до Свято-Григорівського Бізюківа чоловічого монастиря

Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир, оплот Православ’я на півдні Російської імперії, який займав на початку ХХ століття в духовному світі ІІ місце після Києво-Печерської лаври, розташований на території нинішнього села Червоний маяк Бориславського району Херсонської області. Майже півтора століття служив він Православ’ю і державі. Неоціненою є духовна й історична спадщина монастиря. Славна і трагічна його історія, яка починалася в 2-х різних місцях і в різний час. Саме сюди в останній день шкільних канікул, 31 жовтня, і відправилась учительсько-учнівська історико-краєзнавча експедиція СЗШ № 2 в складі паломників храму Іоанна Златоустого, яка булла організована настоятелем храму Іоанна Златоустого, благочинним Нікопольського району протоієреєм отцем Володимиром Качаном.

Виїхали паломники цього разу дуже рано, приблизно на початку шостої, щоб встигнути на ранкову манастирську службу. І на подив багатьох дорослих, діти сумлінно слухали проповідь інока, який правив у храмі. Радує те, що серця юних слухачів були щиро відкриті слову божому. Навіть хлопці – підлітки з 11-А класу під час служби відчули в душі особливий світ та благодать. Це є сила молитви.

Члени експедиції відкрили для себе ще одну маловідому, і давно забуту сторінку історії рідного краю.

Із жвавим інтересом слухали відвідуючі захопливу історію екскурсовода про історію започаткування монастиря та його сьогодення.

Пройшлися вузькими тропами, вкритими дикою шипшиною та бояришником, що вели до печер монастирів та відшельників. Тут зберіглася й невеличка печерна церква. До затопленя та підняття рівня води цих печер було багато, колись води виходили в плавні, до самого Дніпра. «Таврійський афон» - так називав сучасник місцевість, на якій стоїть шановний монастир.

Цікаво було відвідати кожен об`єкт на території монастиря, який невтомні насельники по краплині відроджують день за днем.

Сьогодні ми лише в своїй уяві можемо відтворити всю велич колись єдиного архітектурно-паркового ансамбля. Дуже прикро, що зараз ми можемо спостерігати лише алтарну арку Вознесенського собору, зруйнованого після революцій. Поруч збереглося два фонтани, в одному з яких стояла позолочена статуя Богоматрі. Зараз її немає… Фонтанів було декілька, вони утворювали відчуття бездоганної гармонії та краси.

Екскурсанти спробувили спуститися до Дніпра кам`яними сходами, що майже повністю зберіглися до наших днів. Цікаво, що під цими сходами декілька років тому було знайдено лабіринт, що вів всередину пагорба, на якому розташовано село.

Печаллю та скорботою сповнилися обличчя дорослих і дітей під час відвідування підземелля однієї із монастирських будов. А ні штукатурка, а ні багаторазове миття стін й долі не можуть змити сліди від куль та крові на почорнілих стінах і стелі підземелля 12-ти монахів, що прийняли мученецьку смерть від рук червоногвардійських партизан під час нальоту 12 лютого 1919 року. Але жоден з них не видав таємницю монастирських скарбів… Що це? Містика? І зараз, під час екскурсій, образи мученицьки загиблих монахів незримо супроводжують паломників. Кажуть, їх може побачити лише чиста людина із світлою душею та помислами.

Щиро дякуємо настоятелю храму Іоанна Златоустого, благочинному Нікопольського району протоієрею отцю Володимиру Качану за цікаву та змістовну подорож до святого місця..

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.