Щасливі порятунки
26 січня 1972 року югославська стюардеса впала з висоти більше 10 кілометрів після вибуху літака над територією Чехословаччини і чудом залишилася живою.
А француз Дідьє Даран під час виконання всього лише третього у своєму житті стрибка з парашутом потрапив у циклон і з 300 метрів піднісся на висоту не менше 7 620 метрів (це граничні вимірювання його альтиметра). Там парашут згорнувся, Дідьє полетів униз, але зумів врятуватися, скориставшись запасним парашутом.
Щасливою є доля Аугусто Кипариса, який пережив вибух вулкану. Місто Сент-П’єр розташоване на північному узбережжі острова Мартініка біля підніжжя вулкана Мон-Пеле. Навесні 1902 року вулкан після п’ятдесяти років мовчання несподівано вибухнув. З кратера на місто посипався гарячий вулканічний попіл. Почалися підземні поштовхи. Всі тварини і люди тікали з міста в бік моря. Чорна хмара, що вирвалася з кратера, накрила місто. Небо потемніло. До будинків поповзли потоки розпеченої лави. Будинки були зруйновані, дерева вирвані з корінням. Судна в гавані спалені або потоплені. Температура вулканічної хмари була така висока, що плавилося скло. У місті загинули всі, включаючи і моряків на кораблях, що стояли в гавані. Всього близько тридцяти тисяч чоловік — крім однієї-єдиної людини. Це був Аугусто Кипарис, в’язень місцевої тюрми, що відбував покарання в кам’яній камері без вікон. Кам’яні стіни витримали пекельну температуру, захистили в’язня. Він відбувся лише опіками. Через чотири дні в’язня відкопали рятувальники, і губернатор острова його помилував.
13 жовтня (і на додачу в п’ятницю!) 1972 року в чилійських Андах розбився літак. 16 з 45 його пасажирів загинули. Тих, що вижили крім холоду незабаром став мучити і голод: врешті-решт, їм довелося їсти м’ясо померлих. За цей час померло ще 13 людей. Через 72 дні після аварії, нарешті, прийшов порятунок – завдяки двом сміливцям з числа уцілілих пасажирів, які вирушили за допомогою.
Подібні випадки були не лише на суші, але й на морі. 68 метрів – рекордна глибина, із якої вдалося піднятися без усяких технічних засобів Річарду Слейтерду, моряку з підводного човна, який було пошкоджено біля острова Санта-Каталіна, неподалік Каліфорнії, у вересні 1970 року.
Два його побратима по нещастю, які опинилися в липні 1987 року на субмарині, що зазнала аварії в затоці Бйорн-форд (Норвегія), за допомогою спеціального спорядження зуміли піднятися з глибини 183 метрів.
А Майкл Прудфут, досліджуючи в 1991 році затонулий біля берегів Мексики крейсер, розбив з необережності свій дихальний апарат і залишився без повітря. У камбузі він виявив скупчення повітря і чайник з прісною водою. Економно витрачаючи повітря і воду і харчуючись морськими їжаками, Майкл зумів протриматися там два дні, поки його не врятували.
Рекорд виживання – 177 днів – встановили двоє рибалок з острова Нікунау, Кірібаті (держава на островах у південно-західній частині Тихого океану), що вийшли в листопаді 1991 року на відкритій шлюпці в море та потрапили у страшний шторм. Після чого і почалися їх майже піврічні поневіряння.
Всі 2 689 пасажирів корабля "Сьюзен Б. Ентоні", що затонув біля берегів Франції в червні 1944 року, вижили.
У 1983 році під час розвідувальних робіт у американському штаті Вісконсін спелеолог Джордж Ду Прісні потрапив у вир і опинився в підземній печері. Учений не загинув, харчувавшись декілька днів водоростями і рибою. Щоб вибратися, він розпустив свій помаранчевий светр і прив’язував нитки до лапок летючих мишей. Яскраві нитки помітили мешканці найближчого міста і через 13 днів після падіння спелеолога врятували.
У доглядача парку зі штату Вірджинія Роя Салівана 7 разів влучала блискавка, і кожного разу йому вдавалося вижити!
У січні 1997 року вантажник Дейл Повіцкі (зі штату Огайо) виявився випадково закритий у холодильній камері. Він провів там дві доби і не замерз: спочатку "в’язень" обривав етикетки з туш тварин і розводив вогонь за допомогою запальнички. Потім зрізав і розпалював жир, який збирав на піднос, споруджений з обрізків азбестових труб.
Мексиканець Антоніо Гуерте вісім днів провів у пустелі при температурі майже 40 градусів, маючи при собі лише сім з половиною літрів води. 56 кілометрів він проїхав на коні. А коли тварина здохла, пройшов пішки ще 161 кілометр. Коли Антоніо було знайдено, він осліп, оглух, посивів, втратив чверть своєї ваги, але залишився живим.