/Files/images/лекторій.jpg

СПОРТ ТА ВІДПОЧИНОК

Канікули потрібно провести так, щоб вражень вистачило до наступного року!Дитячий табір Веселка м. Радивилів– це різноманітні клуби, гуртки, спортивні секції,інтелектуальні ігри. На Ваших дітей чекають літні тераси, спортмайданчики, 2 футбольних поля, волейбольна площадка., криті приміщення.WIFI. 5-тиразове харчування.

14-21 день, 2450 грн-3675 грн.

Все, що потрібно для активного та незабутнього літа!

Приймаються діти з 7 до 16 років, медична довідка, свідоцтво про народження.

Цілодобова охорона, страхування, лікар та пост чергової медсестри.

КОНТАКТИ:

Тел: +38(050)5195986 +38(098)3494227+38(063)6489938
35507 с.Опарипси, Радивилівського району, Рівненської області.
Траса Київ- Чоп, 428км, залізничний вокзал м.Радивилів-2км, м.Броди-8км.

Email:veselka195@ukr.net

http://veselka.v-sky.org

https://www.youtube.com/watch?v=2gmHRdZhCNU ролик 2015року.

ПАМ’ЯТКА ЩОДО ДОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ

З початку року на станціях, розташованих в межах Південно-Західної залізниці, яка забезпечує перевезення пасажирів і вантажів по території 6 областей України, рухомим складом травмовано 111 громадян, з них 85 смертельно.

Громадяни забувають про те, що залізниця є зоною підвищеної небезпеки.

У наслідок наближення до пристроїв електропостачання, під час проїзду на дахах вагонів («РУХ ЗАЧЕПІНГ») або підйому на дахи електропоїздів, вагонів, цистерн (для здійснення СЕЛФІ) травмовано 22 громадян, з низ 9 з смертельним наслідком.Загалом це підлітки та юнаки віком від 12 до 19 років.

Невтішна статистика свідчить про те, що підлітки наражають себе на небезпеку для того щоб розмістити екстремальне фото в соціальних мережах, щоб виділитись серед друзів, не розуміючи що номінальна напруга в контактній мережі складає 27,5 тисяч вольт, а гальмівний шлях поїздів в середньому становить 600-800 метрів.

Всі випадки травмування сталися внаслідок порушення самими потерпілими «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті», а саме:

  • під час ходіння по залізничним коліям та переходу через колії в невстановлених місцях;
  • через особисту необережність пасажирів при посадці та висадці в вагони;
  • проникнення громадян на об’єкти залізничного транспорті з метою особистої наживи;
  • безцільне знаходження на залізничних станціях та перегонах;
  • дитячі пустощі, безконтрольність з боку батьків.

Для збереження вашого життя та здоров’я виконуйте основні правила поведінки на залізничному транспорті:

Пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо).

На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії».

Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо).

При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв'язку.

При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.

Пішоходам категорично забороняється:

  1. Ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів.
  2. Переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.
  3. Переходити колію зразу після проходу поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо), не впевнившись, що по сусідніх коліях не пересувається рухомий склад.
  4. На станціях і перегонах пролізати під вагонами і перелізати через автозчепи для переходу через колію.
  5. Проходити по залізничних мостах і тунелях, не обладнаних спеціальними настилами для проходу пішоходів.
  6. Пролізати під закритим шлагбаумом на залізничному переїзді, а також виходити на переїзд, коли шлагбаум починає закриватися.
  7. На електрифікованих лініях підніматися на опори, а також торкатись до металевих проводів заземлення, які ідуть від опори до рейки.
  8. Підніматися на дахи поїздів, локомотивів та вагонів, а також на конструкції мостів, освітлювальних вишок тощо.

Пам’ятайте: дотримання зазначених вимог вбереже Вас від фатальних випадків при знаходженні на території станцій, вокзалів та залізничних перегонах.

/Files/images/батькам 01.jpg/Files/images/батькам 02.jpg/Files/images/батькам 03.jpg

Роль сім’ї у фізичному вихованні дітей

Аналізуючи ступені освітньо-виховної системи, першим завданням виховання Г. Ващенко визначає фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати. Найкращі наслідки у вихованні дітей різного віку може дати співпраця родини і навчально-виховного закладу. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах і методах виховання. Такий зв’язок мусить існувати і між школою та родинами. Школа мусить виховувати в дітях пошану до батьків, батьки — створювати умови для виконання шкільних завдань та підтримувати школу матеріально. Це було особливо потрібним, на думку Г. Ващенка, в перших роках існування самостійної української держави.

На жаль, за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавиться не більше 20% батьків. Учителі по­винні прагнути зробити батьків кожного школяра прихильниками фізичної культури, а отже, своїми спільниками. Для успішного залучення всіх учнів до занять фізичними вправами необхідно, передусім, переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізичного виховання входить і формування звички до праці, зокрема навчальної.

Для забезпечення ефективності фізичного виховання батьки повинні знати, який виховний вплив на дітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні для дотримання наступності і забезпечення єдиної педагогічної лінії в пред’явленні вимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент повинен чітко виконувати свої функції. В іншому випадку система не спрацює.

Між сім’єю і школою повинна бути створена атмосфера ділових, товариських стосунків, у яких менторському тону нема місця, бо йдеться про об’єднання зусиль для досягнення спільної мети. Водночас варто враховувати умови і можливості сім’ї та школи.

Рухових дій переважно навчає школа. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має сім’я. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них. Особлива роль жінці-матері у фізичному вихованні дітей відводиться Оксаною Суховерською: "Через жінку можна оздоровити цілий народ. Жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователька — може покермувати дальшим здоров’ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров’я — це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу". (Суховерська О. Роль жінки у фізичному вихованні//Українське юнацтво. — Л.— 1933. — Ч. 6. — С. 12). Отже, замінити сімейне виховання неспроможна жодна інституція. Сім’я завжди була й залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини.

Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, а отже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.

Зокрема, про те, як будувати мости, вести математичні розрахунки, говорити важко: розмова згасає через недостатність знань. Спорт, на думку цих батьків, справа Інша. У ньому "розуміються" всі. І починаються балачки про сутність спорту, хоча без глибокого знання проблеми. Люди точно не знають, але щось чули, щось читали, щось бачили. Цих "щось" нібито достатньо, щоби мати власний погляд і нав’язувати ЇЇ іншим. Тому педагогічний колектив повинен постійно піклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботи з батьками. У школах використовуються різноманітні форми роботи вчителів фізичної культури з батьками.

1. Виступи вчителя на загальношкільних батьківських зборах (не більше двох-трьох разів на рік). Тут присутні батьки учнів різних вікових груп, а отже, запити в них різні. Тому матеріали виступів повинні бути однаково цікавими для всіх. Ці виступи можуть торкатись ролі сім’ї у фізичному вихо­ванні дітей, засобів фізичного виховання в родині, завдань, що стояли перед учнями у зв’язку із сезоном, етапом роботи школи, зміною навчальних програм тощо. Із цих питань бажані не тільки виступи вчителя, а й лікарів фізкультурного диспансеру, дитячої поліклініки. Усі лекції, доповіді, бесіди повинні закінчуватися практичними порадами.

2. Батьківські конференції рекомендується проводити один раз на рік. Вони націлені на розв’язання не окремих питань, як це має місце на зборах, а покликані показати існуючу практику фізичного виховання, досвід конкретних сімей. При цьому важливе значення мають професійний аналіз і оцінка досягнутих успіхів. Концентруючи увагу батьків на актуальних питаннях фізичної культури і шляхах їх практичної реалізації в сім’ї, конференція сприяє громадському визнанню І поширенню передового досвіду кращих сімей, спонукає батьків до активнішої виховної діяльності. На конференціях демонструють слайд-фільми, фотомонтажі, а часом і короткометражні фільми з коментарями спеціалістів, лікарів, батьків. Доцільно використовувати також показові виступи дітей.

3. Протягом року в кожному класі проводиться три-чотири заняття для батьків, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей, а також рі­вень підготовленості слухачів. Це складова частина плану роботи класного керівника і вчителя-класовода з батьками. Учитель фізичної культури бере активну участь у складанні планів та їх реалізації. Він присутній на заняттях, консультує класних керівників. Обговорюються питання раціонального режиму дня і здорового побуту дітей, ранкової гімнастики і загартування організму, а також шляхи виховання любові до праці. Важливе значення має особистий приклад батьків, зокрема спільні заняття фізичними вправами у вихідні дні. На класних заняттях радимо пропагувати досвід кращих сімей класу, організовувати обмін досвідом із питань фізичного виховання дітей.

Наприкінці кожного навчального року інформуйте батьків про зміст завдань, отриманих дітьми на період літніх канікул, і методи їх реалізації.

4. Ефективною формою роботи є організація участі батьків у змаганнях сімейних команд. Тут створюються сприятливі умови не тільки для всебічного фізичного розвитку і зміцнення здоров’я усіх учасників, а й для виховання правильних відносин у сім’ї (між молодшими і старшими дітьми, хлопцями і дівчатами, батьками і дітьми). Так, спільна участь батьків і дітей у спортивній боротьбі створює атмосферу свободи, взаємної поваги, стимулює систематичні заняття фізкультурою. Основу сімейних змагань становлять естафети і командні ігри з почерговими діями учасників, де результати кожного члена сім’ї сумуються і таким чином впливають на розподіл місць. Це підвищує відповідальність і спонукає готуватися до наступних стартів.

Такі змагання можуть бути частиною спортивно-художнього свята, днів здоров’я або самостійних занять під час відпочинку.

5. Велику користь можуть принести відкриті уроки для батьків, а також відвідування уроків батьками невстигаючих і слабо встигаючих учнів. Ці уроки наочно показують, які вправи варто виконувати в домашніх умовах, які методичні прийоми можна при цьому використовувати.* Кожен батько і мати мають змогу самостійно оцінити рівень фізичної підготовленості своєї дитини та її ровесників, зробити відповідні висновки.

6. Озброїти батьків знаннями і практичними уміннями допоможуть виступи лікарів і вчителів на підприємствах і за місцем проживання. Тут можна також організувати постійно діючі консультпункти, влаштовувати вечори запитань і відповідей, зустрічі з цікавими людьми, що пропагують фізичну культуру і спорт як засіб оздоровлення і профілактики захворювань. Дієвою формою поширення відповідних знань серед батьків є тематичні виставки. Вони наочно показують користь занять фізичними вправами, популяризують методику самостійних занять. Тематика виставок може бути найрізноманітнішою.

Здорова сім’я - запорука здоров’я підлітка

Підлітковий період один з критичних періодів життя людини, перебіг якого обумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості упродовж всього майбутнього життя.

В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірності біологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цей період наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму від дитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка – від зміни перебудови скелету, системи дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.

Подібна тотальна перебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підліткового періоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися упродовж зростання дитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітних чинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушні уявлення про особливу тендітність підлітка.

Для дітей в підлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається т.з. „ підлітковий комплекс ” емоційності, який включає перепади настрою підлітків – деколи від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що проявляється поперемінно. Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою у підлітковому віці може і не бути. З'являється новий емоційний стан, так званий „ афект неадекватності ”. Загальне зростання підлітка як особи, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками – все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів та переживань, таких як співчуття чужому горю, здібність до безкорисливого самопожертвування і таке інше. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров’я й соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим із них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток.

Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:

Перший етап починається в 11-12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, до самостійності. З одного боку підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого – все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.

Другий етап – у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому, бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особою, що має свою думку, свою позицію, свою оцінку стосовно тієї чи іншої ситуації.

Третій етап – емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім’ї: на цьому етапі може з’являтись почуття провини, гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.

Четвертий етап – дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.

Таким чином, особистість підлітка зазнає суттєвих змін, котрі характеризуються динамічним розвитком шкали цінностей, які стануть основними в його житті, відділенням від батьків, розвитком логічного мислення, і, в кінці-кінців, підліток стає частиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність за створення сім’ї та планування потомства.

Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм і агресія - це дезадаптивні спроби вирішення конфлікту. Даний тип поведінки на зовнішньому плані затверджує “ автономію ” підлітка, при цьому на внутрішньому плані часто присутня впевненість, що саме така поведінка підсилює увагу батьків, якої дитина ще потребує.

Вивчення нами особистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовах стресу більш властива хлопцям ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність до самозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 % хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і виражені явища фрустрації (депресії, апатії, відчуження, тощо).

Нездатність управляти своїми емоціями, знаходити їм адекватне пояснення характерне 28 % хлопців і 5 % дівчат. Звертає на себе увагу той факт, що у хлопців спостерігається достовірно більше виражені особистісні розлади.

Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти, розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних відносин в сім’ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).

Сім’я є основним соціальним середовищем, в якому формуються характерологічні особливості особистості дитини. При складних сімейних психоемоційних відношеннях в першу чергу страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньо сімейні відносини.

Для підлітків в дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе відношення, з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, перш за все безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини, або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.

Найбільш небезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємовідносин у родині є використання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство у сім’ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки.

Батьки мають різноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості своєї дитини, її вчинків.

Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, але методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків надто опікуючись дітьми, намагаючись задовольнити усі їх потреби сприяють вихованню несамостійної, безвільної нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності у інших.

Наші дослідження показали, що більшості батьків подобається дитина такою, як вона є. Батьки поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованою до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, досаду, роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її. Певні сумніви щодо своєї дитини, як особистості, до її здібностей, а також сумніви стосовно свого способу її виховання є третина батьків – 29,6 %.

Зацікавленою в справах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їй є більшість батьків. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині, намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано розтлумачити свою у суперечливих питаннях. В кожній двадцятій сім’ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть „своє життя”, яке батьками не сприймається.

Половина батьків прагнуть до близьких відносин зі своєю дитиною, вони відчувають себе з дитиною одним цілим, прагнуть, по можливості, задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає в зв’язку з життєвими обставинами відходити від них, так як по своїй волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.

Не прагнуть до близьких взаємовідносин з дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися „ маленькою ” і бути під патронатом мами та батька, але в той же час вона також має право і на певну самостійність.

Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім’ях за прояви чіткої самостійності дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здатності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише час від часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значно менша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму по відношенню до неї, та не мають впливу на її вчинки.

Повна авторитарність батьків по відношенню до дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість у дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують; стають надмірно агресивними, і частка з них може піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячи спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. При такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, як тільки погроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.

В кожній дванадцятій сім’ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість та неспроможність. В цих родинах батьки бачать дитину молодшою у порівнянні з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв'язку із цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй вирішувати певні проблеми самій.

Деякі батьки (6,4 % батьків) мають поблажливе ставлення та прояви гіпоопіки, батьки належним чином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знає заборон і обмежень із боку батьків, або не виконує вказівок своїх батьків, для яких характерне невміння, нездатність, або небажання керувати дітьми.

Підлітки сприймають недоліки виховання з боку батьків як прояв байдужості та емоційного відторгнення, підлітки відчувають страх і непевність в собі. Стаючи дорослими, такі підлітки конфліктують з тими, хто не потурає їм, вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності.

В деяких родинах відсутній єдиний підхід до виховання дитини (24,0 % всіх сімей), коли у батьків немає чітко виражених, певних, конкретних вимог до дитини або спостерігаються протиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною.

Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. При такому вихованні не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначається незрілість суджень, занижена самооцінка.

Таким чином, в підлітковому віці, необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на її особливості характеру та поведінки.

Загальними шляхами оптимізації поведінки підлітка є: підтримка зусиль, спрямованих на досягнення поставленої мети; заохочення і розвиток організаторських здібностей; надання допомоги у виборі занять (спорт, захоплення, танці, малювання і ін.); можлива колективна критика, якщо в ній є потреба; підтримка лідерських зусиль, допомога в діловому і особистісному плані; розвиток естетичних схильностей, підтримка захоплень, соціального інтелекту; звернення уваги на вольові якості підлітка (наполегливість, рівень домагань); виважений, толерантний контроль з боку дорослих над підлітком. Відношення до підлітка у будь-якому разі має бути спокійно-доброзичливе; потрібна допомога у важких ситуаціях; залучення в позитивно соціальні групи із сильним впливовим лідером; необхідно хвалити підлітка за старанність; побудова взаємин дорослого та підлітка повинна базуватися на повазі та високій вимогливості; по можливості не допускати зазнайства у дитини, вчити його цінувати інших, адекватно реагувати на навколишнє, вміти спокійно сприймати невдачі. Більше потрібно наголошувати на позитивних сторонах життя в сім’ї та школі, виховувати почуття співпереживання та небайдужості до чужої долі, навчити не нервувати і не озлоблюватись, не допускати виникнення конфліктів.

Функції сім’ї у збереженні та зміцненні здоров’я

Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів.

3доройий спосіб життя неможливо поєднувати зі шкідливими звичками. Вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин-підвищує рівень ризику багатьох захворювань, які справляють негативний вплив на здоров'я старшокласників. Проведене анонімне анкетування учнів 10 — 11-х класів дало змогу виявити, що всі вони не один раз вживали алкоголь, а ЗО % з них майже регулярно вживають його у вихідні. Регулярно палять 55 %, .10 %відсотків по одному разу приймали наркотичні речовини, з них 2 % відсотки — внутрішньовенно. У цьому віці юнаки ще не задумуються про наслідки шкідливих звичок, тому завдання вчителів — допомогти їм не стати на згубний шлях.

Наукові дані свідчать про те, що вживання алкоголю шкідливо впливає насамперед на нервову систему: з'являється стан сп'яніння, викликаний порушенням функцій головного мозку в результаті його отруєння. Людина стає самовпевненою, втрачає почуття відповідальності за свої 1 вчинки, переоцінює свої можливості, у неї порушується координація рухів, знижується реакція на різні подразники. Порівняно з дорослими юнак п'яніє швидко і від менших доз алкоголю. Для нього випиті 0,4 — 0,5л горілки можуть стати смертельними. Алкоголь поступово руйнує всі системи людського організму. Спосіб життя, пов'язаний з вживанням алкоголю, призводить до втрати соціальної активності, замкнення в колі своїх егоїстичних інтересів. При цьому знижується якість життя юнака в цілому, його головні життєві орієнтири спотворюються та не збігаються із загальноприйнятими; робота, яка вимагає вольових та інтелектуальних зусиль, викликає труднощі, виникає конфлікт із суспільством.

Однією із шкідливих звичок є паління. Приваблива його сила для юнаків у тому, що вони отримують задоволення від усвідомлення своєї «повноцінності», самоствердження, вбачають у палінні спосіб зняття емоційного напруження, підвищення працездатності. Так поступово паління перетворюється у ритуал.

Дуже впливає на нервову систему нікотин. У результаті його дії настає короткочасне збудження, потім — загальне пригнічення, нервової діяльності: знижується пам'ять, загальна працездатність, розумова та рухова реакції. Курці у 10 разів частіше хворіють на рак легенів. Паління призводить до хвороб серця, порушення діяльності ендокринних залоз. Особливо сильних змін зазнає організм юнака, який розвивається. Тому тільки повна відмова від паління може відновити повноцінну життєдіяльність та здоров'я організму.

Останнім часом серед шкільної молоді стала поширюватися наркоманія. Головна властивість наркотичних речовин — здатність викликати стан ейфорії (невиправданий реальною дійсністю піднесений, радісний настрій). Причини вживання наркотиків різні. На початковому етапі — бажання відчути ще незнайоме «гостре» відчуття, наслідувати тих, хто вже вживає ці речовини, бажання хоча б на деякий час відійти від складних життєвих ситуацій; відчути стан «невагомості». Коли вживання наркотичних речовин стає систематичним, то поступово знижуються захисні реакції організму, розвивається психічна та фізична залежність від препарату.

Наркотики руйнують організм юнаків: вони викликають передракові процеси у легенях, імпотенцію, атрофію мозку, психопатичні явища, призводять до епілептичних нападів, руйнують кров. Наркомани є носіями різних хвороб, у тому числі і СНІДу. Загальна ж деградація особистості настає у 15 разів швидше, ніж від алкоголю. Лікувати від наркоманії надзвичайно важко, найкращий варіант — не пробувати наркотики.

Перешкодою виникнення потягу до шкідливих звичок є утворення внутрішнього культурного стрижня особистості, її моральних цінностей, потреби у трудовій діяльності, організації навчання та відпочинку, зайняття фізичною культурою та спортом.

Паління, алкоголізм, наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, навіть у незначних дозах, які призводять до них, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, спричинюють повну деградацію особистості.

Причин поширення наркогенних речовин серед учнівської молоді багато, проте на першому плані — домашні умови виховання.

Нами шляхом анкетування було вивчено 176 сімей, Відповіді на запитання анкети «Які з наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики) вживаєте самі (чоловік або дружина)?» засвідчили: в сім'ях, де виховуються хлопці, хтось із подружжя палить (54,8%) або вживає алкоголь (77,4%); дівчата — відповідно 37,9% і 65,5%. Порівнюючи результати анкетного опитування, ми виявили цікаву закономірність. У 80% сімей, де батьки не вживають алкоголю, юнаки і дівчата також до нього байдужі. Там же, де вживають, діти не мають цієї негативної звички тільки у 21,6% сімей.

З-поміж опитаних юнаків і дівчат 44,0% засуджують випадки вживання наркогенних речовин батьками, 1,4% — схвалюють і 54,6% — виявляють байдужість.

Насторожує те, ідо частина старшокласників, хоча й незначна, схвально ставляться до вживання батьками наркогенних речовин, а ще більше — що понад половина з них взагалі до таких фактів байдужі. І перші, і другі навряд чи стануть непримиренними борцями з цим соціальним лихом у майбутньому.

У процесі дослідження нас цікавило питання, наскільки батьки обізнані з фактом вживання їхніми дітьми наркогенних речовин. На запитання анкети вони дали ствердну відповідь про 38,7% своїх синів і про 31,0% — дочок. Витикає занепокоєння, що 30,3% опитаних батьків навіть не знають про це.

Ми поцікавилися, які саме наркогенні речовини вживають діти. Батьки в анкетах повідомили, що серед хлопців, про яких ішлося вище, 64,7% палять і 100% вживають спиртне; серед дівчат ' відповідно 11,1% і 100%. Вражає, що спиртним «балуються» всі старшокласники, які вживають наркотичні речовини. Рідко палять 64,7% хлопців, решта — систематично. Серед дівчат таких, хто б палив систематично, немає; окремі з них палять рідко. Алкоголь 94,1% хлопців вживають рідко, 5,9% — систематично. Дівчат, які вживали б його систематично, не виявлено.

Батьки зізнаються, що їхні сини і дочки не завжди приховують від них свої негативні звички. Так, 9,7% юнаків у присутності рідних палять (3,4% дівчат), а 51,9% вживають спиртне (41,4% дівчат).Тата й мами самі дозволяють їм це робити «з добрими намірами»: краще нехай палить чи випиває вдома під нашим наглядом, аніж десь на вулиці в компанії «дружків».

Частина батьків «офіційно» дозволяють вживати дітям наркогенні речовини. Такий дозвіл на паління отримали 6,5% хлопців і 3,4% дівчат; на вживання спиртного — 7,3% юнаків і 9,2% дівчат.

Нас цікавило, де молоді люди беруть гроші на наркогенні речовини. 6,5% хлопців отримують їх від батьків на тютюн, а 16,1% — ще й на алкогольні напої. Дочкам на тютюн дають гроші 3,4% батьків і на спиртне — 17,2%.

Цікавим виявилося питання, звідки старшокласники беруть кошти на придбання, наркогенних речовин, якщо вони не виділяються із сімейного бюджету. Деякі батьки вважають, що їхніх дітей можуть пригощати друзі, —16, 6%, що вони витрачають кишенькові гроші — 3,3%, заробляють самостійно — 1,7%, використовують домашній бар —1,7%, Решта відповіли, що не знають, звідки.

А який вплив справляє на молодь оточення? Ми запропонували батькам відповісти на запитання «Які наркогенні речовини вживають друзі Вашої дитини?». На їхню думку, серед друзів хлопців 67,7% палять і 43,4% — вживають спиртне; серед друзів дівчат відповідно 58,6% і 51,7%.

Антинаркогенному вихованню дітей у сім'ї великою мірою сприяє розумна організація їхнього дозвілля. Відповіді на запитання анкети «Як проводять дозвілля Ваші діти?» засвідчили, що 38,6% їх віддають перевагу телевізору, 42,1% займаються спортом, 25,0% читають, стільки ж відвідують дискотеки, 17,1% займаються музикою, 6,4% захоплюються комп'ютером, 7,1% зайняті творчою роботою, 2,8% часто бувають у театрі, 0,7% ходять до церкви.

Спорт основним в організації дозвілля синів і дочок назвали 52,8% опитаних батьків, на друге місце його ставлять 27,8%, решта 20,0% не вважають його здатним вирішити дану проблему.

Серед методів, які батьки намагаються використати для попередження в дітей потягу до вживання наркогенних речовин, — бесіди (86,4%), заборона (5,0%), власний приклад (5,0%), спеціальна література (3,6%), релігія (2,1%), покарання (0,7%). Не застосовують ніяких засобів 2,8% опитаних. З метою подолання уже набутих дітьми негативних звичок у сім'ях практикують переконання (4,3%), власний приклад (2,1%), бесіди про шкідливість наркогенних речовин (22,8%), спеціальну літературу (42,8%), заборону (42,8%), покарання (21,4%) та ін.

Звичайно, без кваліфікованого педагогічного керівництва проводити в сім'ї повноцінну виховну роботу складно. Чи всі батьки це усвідомлюють? Відповідаючи на запитання анкети, 29,3% їх зазначили, що контактують з учителями часто, 24,3% — рідко, 56,4% не контактують зовсім, 7,1% вважають, що такої потреби немає, 4,3% переконані, що впораються самі.

Результати анкетування спонукають до роздумів. Щонайперше — батьки повинні усвідомити: лише здорова, активна сім'я справлятиме позитивний вплив на розвиток молодого покоління. Родинна атмосфера — це та школа, яка виховує ніби сама по собі. З сім’ї починається людина, в батьківському домі засвоюються перші звички, норми поведінки, формуються риси характеру.

Розбудова, саме існування незалежної, багатої і процвітаючої України можливі за умови, що будівничими будуть морально і фізично здорові, тверезі люди. Фундамент такої людини закладається сім'єю.

Змінюючи самі нормативні системи, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковите прийняття норми виражається у конформізмі, відхилення від норми — у різних видах девіації, девіантної поведінки.

Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і як результат — з'являються різні види девіацій.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не лише негативне, а й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона . Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх здійснення. Відповідно до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, разом з тим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.

Перший тип поведінки — конформність, передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам.

Другий тип девіантної поведінки — інновація, передбачає згоду з цілями та заперечення соціально схвалюваних засобів їх досягнення. Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, представники нижчого класу не можуть користуватися такими засобами її досягнення, як заняття престижною діяльністю, освіта, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних способів досягнення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотиками.

Третій тип — ритуалізм, передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством засобів їхнього досягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середнього класу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизую-чого формальні процедури.

Четвертий тип — ретретизм, передбачає заперечення і цілі, і засобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.

П'ятий тип — бунт, передбачає відчуженість від панівних цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.

Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхнього забезпечення є основою девіантної поведінки.

Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціальна дезорганізації суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, ряд соціологів звертає увагу на значення впливу в суспільстві різни;; субкультур, у тому числі субкультури кримінальної поведінки. Спілкування з представниками кримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирами та ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде до девіантної поведінки.

Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теорії конфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістю суспільства, конфліктами між соціальними групами. Правлячі класи використовують норми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У цьому зв'язку девіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм, а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіації є соціально несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості.

До даного напрямку примикає теорія так званого навішування ярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспільству своє уявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта призводить до того, що людина почасти і поводить себе як девіант.

Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантної поведінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевидно, що сучасні західні концепції віддають перевагу аналізові соціальних витоків девіації.

У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення .

Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як таких порушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю і розповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень (злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини. Появу і розповсюдження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.

При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування особистості, соціального осередку, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими спотвореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість призводять до агресивних дій і т. ін.

Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися в їхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, це робить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення про висхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко або суперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то це може породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди, то це може бути джерелом корисливих дій.

Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і такими, що реально функціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.

На формування девіантної поведінки сильно впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, погана робота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спекуляції. Бюрократизм, який сам є відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напругу і т. ін.

Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.

Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки її фактичного застосування.

Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ — злочинності, алкоголізму, наркоманії і т.ін.

Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі соціально-психологічні стани . На тлі посилення кризових явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірі були невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свого положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не можна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (занепад духу, розгубленість).

За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.

Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.

Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% — моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями .

Дослідження 80 — 90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років .

На першому місці серед факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, — оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалися потім у неформальних групах з найближчого оточення .

Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду . Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.

У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VII Конгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі — у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих . З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантаж тощо.

Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.

Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому полягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально - класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від захисту інтересів відомства, побоювання нового — до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його подолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.

Віртуальна шкільна бібліотека

Гуртки, клуби та наукові товариства школи

Батьківський лекторій

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь та дідусів

1. Дорогі батьки, пам'ятайте, що Ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь-ласка, мистецтва стати і бути людиною.

2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені ,що, коли, чому кожен із нас має робити у ньому.

3. Мої ручки ще маленькі- не очікуйте від них досконалості , коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

4. Мої почуття ще недозрілі- прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

5. Щоб розвиватися, мені треба заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті

7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.

8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонації голосу, манери рухатися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв'язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам'ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.

9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

СІМ БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ

1. Не вважайте дитину своєю власністю — вона Божа.

2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху...

3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, — допоможіть їй стати собою.

4. Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок — розуміти й втішати.

5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.

6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Почуйте серцем голос Вашої дитини

/Files/images/р.jpg

• Окрім їжі, дайте мені теплосердечність, безпечний спокій і вашу любов.

• Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.

• Дозвольте у міру моїх сил сідати» соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.

• Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «Забагато, задовго, зачасто»

• Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шука­ти і досліджувати.

• Не Ідентифікуйте ваші почуття і думки з природними потребами мого організму.

• Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.

• Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зро­зумілі.

• Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні і лагідні люди.

• Нехай тут царює мир — передумова мого розвитку.

• У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу

• Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися - радіти з усього, хоч би навіть і з найбіль­шої дурнички.

• Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.

• Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.

• Надайте і мені частину відповідальності, вимірену до моїх сили і моїх можливостей.

• Навчіть мене брати участь у забаві, зайнятті і праці.

• Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду із життям і його трудно­щами.

• Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також «як» і «чому.

• Учиніть усе, щоб я відчувала свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.

• Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.

• Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.

• Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.

• Нехай ніколи не боюся втратити Вашу любов.

• Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.

• Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.

• Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедли­вий і виправданий.

Пам’ятка батькам від дитини.

27 дитячих прохань

/Files/images/tC0PD97vG3I.jpg

1. Не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов'язково нада­вати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.

2. Не бійтеся бути вимогли­вими до мене. Я надаю перевагу саме такому ставленню. Це доз­воляє мені визначатися.

3. Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що зважати слід лише на силу. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

4. Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику і змушує вперто прагнути у всіх випадках залишити останнє сло­во за собою.

5. Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати; це по­хитне мою віру у вас

6. Не піддавайтеся на мої про­вокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, аби розд­ратувати вас. А то надалі я нама­гатимуся досягти ще більших «перемог».

7. Не засмучуйтеся занадто від моїх слів: «Я вас ненавиджу». Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за тим, що мені зробили.

8. Не змушуйте мене почува­тися меншим, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, став­ши «плаксою».

9. Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам: я ви­користовуватиму вас, як обслугу.

10. Не дозволяйте моїм «по­ганим звичкам» притягувати до мене надмірно вашу увагу. Це лише надихне мене на їх засво­єння.

11. Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей.

Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

12. Не намагайтеся обговорю­вати мою поведінку в розпал конфлікту. За деякими об'єктивни­ми причинами мій слух притуп­ляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами пропадає. Буде нормальним, якщо ви зро­бите якісь кроки, але давайте по­говоримо про це пізніше.

13. Не намагайтеся читати мені нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись» що я чудово розумію, що таке «добре» і «погано».

14. Не змушуйте мене відчу­вати, що мої провини - смер­тельний гріх. Я маю навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не здатний.

15. Не чіпляйтеся до мене і не буркотіть на мене. Якщо ви будете це робити, я повинен буду захищатися, прикидаючись глу­хим.

16. Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді сам не розумію, чому чиню так, а не інакше.

17. Не піддавайте надто вели­кому іспиту мою чесність. Заля­каний, я легко перетворююсь на брехуна.

18. Не забувайте, що я люб­лю експериментувати. Саме так я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

19. Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчусь на власному досвіді.

20. Не звертайте забагато ува­ги на мої маленькі хвороби. Я можу звикнути отримувати задо­волення від поганого самопочут­тя, якщо це привертає до мене стільки уваги.

21. Не намагайтеся здихатись мене, коли я ставлю відверті за­питання. Якщо ви не будете на них давати відповіді, я буду шу­кати інформацію десь на стороні.

22. Не відповідайте на мої дурні та безглузді запитання. Якщо ви будете це робити, то через деякий час помітите, що я просто хочу, щоб ви постійно мене бавили.

23. Ніколи не натякайте, що ви є досконалі й безгрішні. Це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.

24. Не хвилюйтеся, що ми з вами проводимо мало часу. Го­ловне те, як ми його проводимо.

25. Нехай мої острахи не ви­кликають у вас надмірного хви­лювання, інакше я буду лякати­ся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

26 Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розу­міння й підтримки, але похвала, коли вона чесно заслужена, іноді все ж забувається, а прочуханка, здається, ніколи.

27.Ставтеся до мене так, як ви ставитесь до друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Я вчусь, на­слідуючи приклади, а не під впливом критики.

І, крім того, я вас так сильно люблю, будь ласка, поверніться до мене з любов'ю.

Що робити з жадібною дитиною?

Небажання будь-чим ділитися, безкомпромісний захист свого «майна» і невтримне прагнення привласнити чуже — ці основні ознаки жадібності звичайно виявляються в дітей у дошкільному віці. Що це — вроджена порочні чи поганий вплив? Не те й не інше — кажуть фахівці з дитячої психології.

З ПОГЛЯДУ МАЛЕНЬКОЇ ДИТИНИ...

Більшість дошкільнят ще не повністю засвоїли по­няття «це — моє, а це — твоє». З погляду маленької ди­тини, правила власності заплутані й суперечливі. Ну, скажімо, чому мама гнівається, коли я хотів узяти цукерку з магазинної полиш, адже зовсім недавно вона сама давала мені таку саму вдома?.. Крім того — і це вже «наша специфіка», можливо, пов'язана з недавнім радянським минулим, — деякі батьки чомусь вважа­ють, що вони мусять боротися з природним відчуттям власності, що прокидається в дитині. Наявний подвій­ний стандарт. З одного боку, «правильні» батьки за­кликають дитину до щедрості: «Дай Оленьці совочок! Не будь жадібною!, а з іншого — вона бачить, що самі батьки ні з ким особливо не діляться своїми власними речами. У результаті в ній наростає образа та бунт.

ЯКІ ЯКОСТІ ФОРМУЮТЬСЯ

ДО МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ?

Совість, мораль і відчуття провини в дітей розви­ваються поступово й формуються лише до молодшо­го шкільного віку. Без допомоги батьків тут не обі­йтися. Тому не забувайте за кожної зручної нагоди тими словами й нейтральним тоном. Приміром: «Це Миколчина машинка. Ти можеш гратися з нею у нього в гостях, але тобі слід залишити її, коли ми зберемося додому»; «Ці цукерки належать магазину, щоб їх узя­ти, ти повинен дати продавцю гроші». Якщо ви ви­явили, що ваша дитина привласнила чужу іграшку, не сваріть і не карайте її, а просто скажіть, що влас­ник іграшки засмутиться, побачивши, що вона зник­ла. І головне — не забудьте її обов'язково повернути. Пам'ятайте, ви не ставите за мету присоромити ди­тину — ви повинні навчити її того, що далеко не всім у світі вона може розпоряджатися.

ОЩАДЛИВІСТЬ ЗАМІСТЬ ЖАДІБНОСТІ –

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ

Американські психологи пропонують кілька простих правил, з допомогою яких батьки можуть приборкати природну людську схильність дитини до жадібності, перевівши її в «мирне русло» ощадливос­ті та хазяйновитості, й одночасно виховати в дитині доброту і шляхетність.

Навчіть дитину складати список бажаних речей. Добрий момент для старту — наближення якихось свят або дня народження. Поясніть, що малюк не може отримати все відразу з цього списку, тому важливо скласти його в пріоритетному порядку. У та­кий спосіб ви навчите дитину вибирати найважливі­ше й жертвувати другорядним.

Зі старшою дитиною ви можете скласти список того, що самі б хотіли отримати від неї. Це може бу­ти: намальована листівка, вивчений віршик чи пі­сенька тощо, чого не можна купити за гроші. Праг­ніть, щоб дитина зрозуміла: йдеться не про вимаган­ня, а про те, що всі ми намагаємося зробити одне од­ному приємне, і найкращий спосіб для цього — дати людині, яку ми любимо, те, чого вона по-справж­ньому прагне.

Учіть дітей, що цін­ність багатьох речей, та­ких як книги чи музика, мало залежить від їхнього грошового ' еквівалента. Але не переборщіть, щоб не розвинути снобізм, який є іншим втіленням того самого речизму.

Стимулюйте захоплен­ня тривалого характеру, такі як колекціонування, причому краще збирати те, що коштує недорого (наприклад, поштові лис­тівки), а то й зовсім без­платне (листи, камінці, черепашки...).

Пам'ятайте, що най­кращими хобі є ті, які розвивають у дітях твор­чість і винахідливість, а не ведуть до регулярних покупок.

Не перетворюйте відві­дини магазинів у найваж­ливіший сімейний захід. Знайдіть цікавіші альтер­нативи, для спільних справ із дітьми.

Виявляйте творчість у придумуванні сімейних розваг, які не призводять до великих витрат і не потребують високотехнологічного, отже, доро­гого устаткування: прогу­лянки лісом, гра в м'яч чи бадмінтон, пікніки, ку­пання в річці...

Прищеплюйте імунітет до впливу реклами. Коли вам трапляється побачити рекламний ролик разом із дитиною, поясніть їй, що компанія, яка виробляє то­вар, хоче переконати вас купити його, навіть якщо він вам зовсім не потрібний.

Протидійте впливу шкільних і дворових приятелів, які надто переймаються знаками матеріального доб­робуту. Завдання важке, але здійсненне, якщо тільки ви не втратите духовного контакту з вашим нащад­ком, що дорослішає.

Змалку привчайте дитину до нескладних доручень, які вона обов'язково має виконувати. Не давайте їй кишенькових грошей, коли ці обов'язки не викону­ються.

Заохочуйте прагнення до цільового накопичення.

Діти, котрі отримують усе, що їм заманеться, задар­ма, позбавлені радості, яка супроводжує усвідомлен­ня того, що вони витратили власні, заощаджені ки­шенькові, а то й зароблені гроші на бажану річ.

Запропонуйте дитині доглядати за кімнатними рослинами чи домашні­ми тваринами й заодно поясніть, як важливо лю­бити й піклуватися про все живе.

Розвивайте в дитини співчуття та симпатію до тих, у кого всього менше. Коли вона трохи підрите, розширюйте її погляд на навколишній світ. Розка­жіть їй про те, що й нині на землі є чимало надзви­чайно бідних людей і ді­тей, яким нічим гратися й часто буває нічого їсти.

Учіть дитину радості давати й дарувати. Не упустіть можливості надати їй привід і шанс відчути, як приємно бути доброю — дарувати, ро­бити добрі справи й у від­повідь отримувати подяку від друзів та рідних.

НАЙДІЄВІШИЙ МЕТОД ВИХОВАННЯ

Люди будь-якого віку краще відгукуються на метод пряника, ніж бато­га, тому не забувайте хва­лити дитину, коли вона виявляє співчуття, чес­ність, турботу й відпові­дальність, хай навіть у своєму дитячому, «малому масштабі» — ну, приміром, поспішає підняти соску, що випала з рота молодшої сестрички.

І, нарешті, погляньте на себе. Адже найдієвіший метод виховання — це власний приклад. Перевірте, чи достатньою мірою ви самі добрі, щедрі та спра­ведливі. Чи немає у вас звички при дітях із заздрістю обговорювати зарплати, квартири, машини та одяг сусідів і товаришів по службі? Чи не забиваєте ви свою одежну шафу або кухню непотрібними речами, купленими для поліпшення настрою? Чи не намага­єтеся ви «відкупитися» від вашої дитини, вручаючи їй кишенькові гроші й купуючи обновки, аби лиш вона дала вам спокій чи не почувалася гіршою за ін­ших? Якщо ви відповідаєте «так» на ці й схожі запи­тання, можливо, не тільки вашій дитині, а й вам са­мим потрібно навчитися стримувати свій надмірний матеріалізм.

/Files/images/nesluxnyana-ditina2.jpg

ЗАОЧНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ НА ТЕМУ: «Деякі аспекти негативного впливу Інтернету та інших інформаційних систем на психічне здоров'я людини»

Комп'ютерна залежність. Історія Михайла

Анкетування для батьків( молодша школа)

Освіта для здоров'я

Алкоголь і ваші діти!

Якщо вам не байдужі ваші діти, почніть виховання з цього питання вже сьогодні!

Влияние алкоголя на организм человекаВлияние алкоголя на организм человека

Чи має значення, вживає ваша дитина тютюн чи ні?

Таке питання цілком доречне, оскільки ми ніде не знайдемо прямої заборони на вживання тютюну. Давайте подивимося, що про вплив тютюну кажуть медики. Потім обговоримо, як результати їх досліджень узгоджуються з моральними принципами.

/Files/images/2013/nf,fr.jpeg

Куріння руйнує здоров'я і призводить до передчасної смерті. У Сполучених Штатах кожна п'ята смерть від тютюну. За даними Національного інституту по вивченню наркозалежності, в США через тютюн щороку гине більше людей, ніж через «алкоголь, наркотики, вбивства, самовбивства, автокатастрофи,СНІД, разом взяті».

Курці завдають шкоди іншим. Тютюновий дим шкідливий в будь-якій кількості. Пасивне, або вторинне, куріння на 30 відсотків підвищує ризик розвитку раку легенів і хвороб серця. В останні роки лікарі виявили ще одну небезпеку, яку вони називають «третинним курінням». Цей вираз відноситься до часток тютюнового диму, які залишаються на одязі, килимах та інших поверхнях, після того як дим вивітрюється. Ці отруйні речовини особливо шкідливі для здоров’я дітей і можуть уповільнити їх розумовий розвиток.

Тютюн викликає залежність. Куріння перетворює людину на раба. На думку дослідників, пристрасть до нікотину - головній речовини тютюнового диму - одна з найбільш нездоланних пристрастей.
Як ці факти узгоджуються із загальновизнаними моральними нормами?

Ми повинні цінувати життя. Наприклад, в давнину, особливо на Сході, люди повинні були будувати по краях даху своїх будинків огородження, або низьку стінку. Для чого? Справа в тому, що в ті часи дахи були плоскими і використовувалися як житловий простір. Стінка захищала членів сім'ї та інших людей від падіння, яке могло призвести до каліцтв або смерті. Крім того, потрібно було дивитися за своїми тваринами, щоб вони не завдали шкоди людям. Людина, яка вживає тютюн, порушує принципи, що лежать в основі цих законів. Він свідомо губить своє здоров’я. До того ж курець піддає небезпеці здоров'я оточуючих.

Ми повинні любити тих хто нас оточує. Життя - це дар, і людина, яка вживає тютюн, проявляє кричущу неповагу до цього дару. Тим самим вона показує, що у неї немає любові до себе і до інших. Через свою звичку курець завдає серйозної шкоди іншим, тому він не може з чистою совістю сказати, що любить своїх ближніх.


Нечиста звичка. Вживання тютюну занечищує людину, забруднюючи її організм. Звичайно, кинути палити нелегко. Але якщо людина робить це, думаючи про інших і не зосереджується на своєму егоїстичному бажанні, то у неї обов'язково все вийде.

Агресія у дітей

Чи замислювалися ви, батьки, як довго дитина відчуває агресію після жорстоких відеоігор?

/Files/images/2011/игры.jpg

Дослідники провели експеримент з учнями коледжу - юнаками і дівчатами. Протягом 20 хвилин одна група грала в жорстокі відеоігри,а інша в звичайні.Після цього половину учасників кожної групи попросили думати про їхню гру. Як зазначалося в аналізі, "на наступний день їм запропонували брати участь у грі з нібито реальним суперником. Переможець міг покарати свого противника шумовим імпульсом, що подається через навушники". Підвищена агресивність спостерігалася особливо у тих юнаків, яких просили думати про жорстоку відеогру.

Один з дослідників зазначає: «Зазвичай гра в жорстокі відеоігри не обмежуються лише 20 хвилинами, і ті, хто грають, можуть за звичкою продовжувати думати про неї». Вплив таких ігор на жінок не було настільки значним, тому що більшість з них відчувають до насильства відразу.

/Files/images/2011/игры2.jpg

Чи помічаєте ви зміни в поведінці і емоціях ваших дітей після таких ігор? Як це відіб'ється на ваших взаєминах в родині?

Чий Ви раб?

Тютюн вражає не тільки тіло, але і волю людини. Ця звичка насправді поневолює особистість курця, або його мислення. «Я був рабом сигарет 26 років, - зізнається одна людина на сторінках журналу. Куріння - поведінкова звичка. Крім того що в людини виникає залежність від нікотину, у неї також виробляється звичка постійно закурювати і затягуватися. Деякі кажуть: «Треба чимось зайняти руки» або «Так швидше летить час».

Не те, щоб люди не усвідомлювали б небезпеку. Менше ніж 90 років тому сигарети були нелегальні в багатьох місцевостях. Мати при собі сигарети могло послужити причиною бути заарештованим. А в минулі століття в боротьбі з курінням застосовувалися ще більш суворі заходи.
Ось деякі із заходів, які застосовувалися в боротьбі з курінням у XVII столітті: «У Китаї, за імператорською вказівкою 1638 року, вживання тютюну каралося відсіканням голови ... В Росії курців піддавали розтину; повторним порушникам прорізували ніздрі; невиправних засилали в Сибір. В Персії їх піддавали тортурам, садили на кіл або обезголовлювали ».
Звичайно, такі заходи були надмірними і жорстокими. Але курці звертаються жорстоко зі своїм тілом.

Куріння і наслідки

«Один наперсток нікотину - приблизно 60 міліграмів - якщо прийняти відразу, може заподіяти смерть дорослому. У звичайній сигареті приблизно 1 мг нікотину ».
Навіть одна сигарета - шкідлива. Нікотин викликає більш сильне серцебиття, підвищуючи в організмі потребу в кисні. Ця отруйна речовина надходить в кровообіг і перешкоджає течії кисню до серця і до інших важливих органів. Ще гірше те, що від нікотину звужуються кров'яні судини головного мозку.

Деякі авторитети з охорони здоров'я бояться, що куріння в кінцевому рахунку знищить 200 мільйонів людей, яким тепер менше 20 років. Ви ж не хочете бути в їх числі?
Курці шкодять, проте, не тільки лише собі, а й інших змушують вдихати свій отруйний дим.


Навіщо кидати палити?

Країна за країною вжили заходів, щоб попереджати народ про шкоду тютюну або закликати до обмеження його споживання. Мудра притча попереджає: «Мудрий бачить лихо і ховається, а безумні йдуть вперед, і караються». Хіба насправді тобі хочеться випробувати хворобливі наслідки тютюнової звички? Тим, хто хоче жити довго і щасливо, палити не варто.
Куріння пов'язано більш ніж з 25 небезпечними захворюваннями. Так, в основному воно стає причиною серцевого нападу, інсульту, хронічного бронхіту, емфіземи і різних видів раку, особливо раку легенів.
Куріння нікого не зробить більш привабливим. Реклама представляє курців чарівними і здоровими. Але в житті все інакше.
У курців неприємно пахне з рота, а зуби і пальці набувають жовтувато-коричневий колір. У чоловіків куріння сприяєрозвитку імпотенції. Від нього виникає кашель і задишка. У курців більш вірогідна поява ранніх зморшок і дефектів шкіри.
Вагітна жінка наражає на небезпеку здоров'я своєї ненародженої дитини. Разом з материнською кров'ю немовля отримує нікотин, окис вуглецю та інші отруйні речовини, що містяться в димі сигарет. Внаслідок цього зростає ризик викидня,народження мертвої дитини або смерті новонародженого. Більше того, імовірність синдрому раптової смерті зовні здорової дитини зростає в три рази, якщо мати курила під час вагітності.
Якщо ви курите, порахуйте, скільки ви витрачаєте на сигарети кожен день, і помножте цю суму на 365. Ви побачите, скільки грошей іде у вас на сигарети в рік. Помножте цю цифру на десять, і ви дізнаєтеся, скільки ви ще витратите на сигарети, якщо будете курити протягом наступних десяти років. Результат може вас вразити. Подумайте, на що інше ви могли б витратити таку велику суму!

Чи легко вам спілкуватися з вашими дітьми?

/Files/images/дети и род.jpg

Багато б Чи легко вам спілкуватися з вашими дітьми?
Багато батьків, бабусі і дідусі вважають, що спілкування серед молоді та дітей з батьками стали проблематичніше, ніж у них свого часу.
У багатьох країнах наука піднялася на високий рівень, завдяки цьому з'явилася безліч електронних іграшок та пристроїв, про які раніше можна було тільки мріяти.

Хоча становище багатьох сімей покращився, але все-таки їм для цього доводиться багато працювати, не покладаючи рук, щоб дати своїм дітям освіту та інші блага. А на все це потрібен час! Таким чином, діти позбавлені дорогоцінного спілкування з батьками. Поширення електронних новинок тільки посилило цю проблему. Статистика 2006 року показує, що молоді люди у віці від 8-18 років у середньому кожен день 6,5 годин проводять або перед телевізором, або з комп'ютером. Це впливає на живе спілкування з сім'єю, що, безумовно, дуже шкідливо. На думку фахівців, даний факт знижує самооцінку у дітей, вони менш щасливі, менше задоволені своїми успіхами, більш інертні.
Іншою не менш важливою проблемою є сексуальний пресинг. Більшість хлопців у школах набувають сексуальний досвід між 12-15 роками. Ті, хто в цьому не бере участь, вважають білими воронами. Дослідники Роберт Ректор, Лорен Нойз і Кірк Джонсон повідомили, що сексуальна активність підлітків безпосередньо пов'язана з депресією.

/Files/images/parents.jpg

Деякі конструктивні пропозиції для гарного взаєморозуміння.
• Спілкування з дітьми замість ізоляції, навіть при дефіциті часу
• захищати своїх дітей від сексуальної аморальності
• Знаходьте взаєморозуміння
• Намагайтеся, щоб ваш розмова була довірчим і чесним
• Не нехтуйте необхідним повчанням, так як вседозволеність веде до біди. Батьків, бабусі і дідусі вважають, що спілкування серед молоді та дітей з батьками стали проблематичніше, ніж у них свого часу.

Депресія у підлітків.

Оскільки у всіх нас бувають періоди зневіри і смутку, нам може здаватися, ніби ми цілком розуміємо, що таке депресія. Але чи розуміємо ми насправді, що переживає наша дитина, яка хворіє депресією?
Але важливо відрізнити у підлітка депресію від звичайної нудьги, яка часто буває в цьому віці!

Характерні симптоми:
• Різкі зміни в настрої та поведінці
• Замкнутість
• Зниження інтересу майже до всіх видів діяльності
• Помітні зміни в звичках харчування
• Зміни в режимі сну
• Зниження успішності
• Ризиковані вчинки або прагнення завдати собі тілесні ушкодження
• Почуття нікчемності або необґрунтоване самобичування
• Психосоматичні розлади
• невідчепна думки про смерть або самогубство
Іноді бунтарський дух - ознака депресії.

Депресію лікують по-різному. Вибір залежить від тяжкості і симптомів захворювання. У будь-якому випадку необхідна консультація лікаря-спеціаліста.


Шановні батьки, уникайте поширених помилок, таких як:
• Друзі, що не мають медичної освіти, можуть нав'язувати свій метод лікування
• Розчарування через уявну марності або побічних ефектів
• Самовпевненість, через яку пацієнти залишають лікування, як тільки їм стає легше

Кiлькiсть переглядiв: 807

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.