.jpg)
300 - років від дня народження Григорія Сковороди
«Дуже важко бути злим, легко бути добрим». Ці слова полюбляв повторювати український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог Григорій Сковорода, який народився 300 років тому, 3 грудня 1722-го. Він був одним із тих небагатьох філософів, що жили в точній відповідності із власним ученням.
Козацький син Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині. Після закінчення початкової школи він навчався у Києво-Могилянській академії і там оволодів багатьма іноземними мовами. Два з половиною роки Григорій був півчим придворного хору в Санкт-Петербурзі і ще стільки ж співав у хорі російської православної церкви в угорському місті Токаї. Тоді ж він здійснив освітню подорож, відвідавши Прагу, Відень, Братиславу, Будапешт, Галле, Пресбурґ.
Повернувшись до України, Сковорода викладав піїтику, етику й давньогрецьку мову в Переяславському та Харківському колегіумах, навчав і виховував дітей козацької старшини. Саме тоді він почав формувати засади своєї філософії, яку розглядав насамперед як засіб самовдосконалення: «Філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія».
Григорій Сковорода пішов не шляхом раціоналізму барокової схоластики, він радше наблизився до містичної традиції, що з давніх часів існувала в Україні. Основоположною у філософії Сковороди є концепція про дві натури: видиму і невидиму, зовнішню і внутрішню, твар і Бога, – і три світи: великий світ (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний світ Біблії. Шлях пізнання невидимої натури Бога через пізнання людиною своєї внутрішньої суті (або, як він казав, внутрішньої людини) можливий і єдино правильний. Внутрішня людина є водночас індивідуальна і космічна, тобто через пізнання себе людина може пізнати зовнішній світ.
У середині свого життя Сковорода пережив глибоку світоглядну кризу, сприйняту ним як своєрідний містичний досвід. У 47 років він нарешті залишив службу і впродовж наступної чверті століття мандрував Слобожанщиною, подовгу гостюючи у маєтках своїх численних друзів.
Григорій Савич грав на бандурі, кобзі та скрипці й особливо полюбляв флейту, перекладав Цицерона, Плутарха, Горація та Овідія, писав пісні, канти, псалми, вірші, байки, притчі, філософські трактати й діалоги. Вони наповнені відчуттям радості і вдячності Богові за те, що він, за словами філософа, «потрібне зробив легким, а важке – непотрібним». Цензура вважала погляди Сковороди єретичними і не дозволяла друкувати його твори, тож вони поширювалися у списках.
.jpeg)
